Село Лозове
Свою назву Лозове село отримало від назви річки Лозової, по обидва боки якої воно розкинулося. Це сталося в 1947 році, коли на Україні масово змінювали назви населених пунктів. До цього воно називалося Людвіківка. За переказами поміщик, який жив у селі Серби (Гонтівка), і мав декілька сіл, перед смертю роздав їх своїм синам Людвіку, Шендеру та Юзику. Звідси й назви сіл Лювіківка, Шендерівка, Юзина (Йосипівка). Про те, що село має давню історію свідчать знахідки знарядь праці кам’яного віку, наконечників зі стріл, старовинних монет срібних монет. Найчастіше такі знахідки були на горі по вулиці Жовтневій. Звідти і пішло розселення вздовж долини річки. В глибоких ярах населенню було легше ховатися від ворогів, а землі на рівних місцях були порослі дубовими лісами. Оброблялися ділянки вздовж річки, які були дуже родючими, адже при кожному розливі річки залишала багато цінного мулу.
В селі проживає 499 чоловік. Кількість населення постійно зменшується, так як уже на протязі більше 30 років помирає більше людей, ніж народжується. А також багато молоді виїжджає на навчання до міста, і потім не повертаються. Тільки за останні 5 років кількість жителів зменшилася на 120 чоловік.
В селі функціонує Лозівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, в якій навчається 62 учнів, дитячий садочок «Надія» на 19 дітей, будинок культури, ФАП, бібліотека, приватний магазини, олійня. Діє православна церква, будинки молитви ЄХБ та П’ятидесятників. В селі народилися талановитий фольклорист, викладач Тульчинського училища культури Микола Тихонович Сафроняк (1942р)та генерал внутрішніх військ Дмитро Петрович Кравчук (1959р).
Село Коси
Розкинулося на лівому схилі долини річки Лозової. Перші відомості про село датуються серединою 16 століття. Схил досить крутий(в народі кажуть косий), можливо, і звідси походить назва Коси, село на косому схилі. С селі є клуб, ФАП, бібліотека, православна церква. Кількість населення -111чоловік. В селі Коси в 1954 році народився генерал митної служби, кандидат юридичних наук Анатолій Петрович Павлов.
Село Скалопіль
Давнє польське поселення, перші відомості про яке відносяться до першої половини 16 століття. Село розташоване вздовж правого берега річки Мурафи. На Мурафі в 1958році побудована Скалопільська ГЕС. Проживає- 61 житель.
В селі є клуб, ФАП. На берегах водосховища в теплий період року завжди багато відпочиваючих та рибалок-любителів.
В селі народився відомий український письменник Анатолій Петрович Звірик (1937р.), Лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні, Михайла Коцюбинського автор багатьох книг: «Квіт папороті» (1963 р). «Мені потрібна любов» (1966), «Жити ціною життя» (1967), «Народився красивим» (1968), «Бути людиною» (1970), «Рушник на щастя» (1973), «День твого імені» (1977), «Односельчани» (1980), «Інфікований ніжністю» (2010) та інші.
